Роздуми на Євангеліє 9 Неділі від Зіслання Святого Духа.

Ісус, який іде по воді, нагадує кожному з нас: для Бога немає нічого неможливого. Та емоції св. Петра покликані нагадати про інше: страх робить людину сліпою.
Постаті Бога та людини серед бурі творять образ людських стосунків із Богом, які базуються на довірі. Без довіри до Господа все марно. Праця, молитва, вчинки милосердя без довіри до Бога стають лише ритуалами – зовнішніми знаками без сенсу.
Кілька кроків Петра по воді означають те, що може кожен із нас, коли без вагань і страху слухає голос Ісуса. Страх же паралізує довіру, провокує падіння, потопання, гріх…
Бог завжди і всюди з любов’ю простягає руку допомоги. Навіть тоді, коли немає сил навіть на коротке: “Господи, рятуй мене!” Адже Божа рука – це рука не того, що бере, а Того, хто дарує.
Я майже переконаний: проповідуючи в Римі, апостол Петро не міг не згадувати про цю пригоду. Адже човен, який завжди був особливим символом Церкви, тоді став місцем страху, молитви, сумнівів і всього того, що нібито є запереченням віри… Та все ж таки цей човен набуває зовсім іншого значення, отримує нове життя, коли в нього увіходить Ісус.
Як би хотілося, щоби наші парафії, покликані бути живими і “місцем зустрічі з живим Христом”, стали човнами, де всі вклоняються Йому зі словами: “Ти істинно – Син Божий!” Без близьких стосунків із Христом не можна збудувати живої парафії, єпархії, митрополії, Церкви… А також єдності християн.
Бог приходить до нас з одною метою: дарувати спасіння. Прийняти це спасіння є нашим із вами покликанням. Та воно означає докорінні зміни. Як човен з учнями переплив із одного берега на другий, так і людина з Ісусом змінюється, залишає старе життя й причалює до нового. Рано чи пізно буря вщухне. Але якими ми допливемо до того берега?

Розкажіть про це

0