Проповідь на День Незалежності України

Сьогодні наші храми знову заповнені Божим людом, як і кожної неділі чи у велике церковне свято. Але сьогодні особливий день. Він не пов’язаний з життям Ісуса Христа, Богородиці чи святих. Натомість, ми, християни і українці святкуємо День Незалежності, як вияв вдячності Господу Богу за дар свободи, який наш народ заслуговував так, як, напевно, ніякий інший. 24 серпня 1991 року не просто стався точкою відліку нової форми державного існування, але і початком утвердження вільного та незламного народу на карті Європи, який згодом перед лицем усього світу покаже справжню ціну свободи.
Про свободу я б хотів згадати в контексті одного прикладу. Кажуть, що дресирувальники слонів використовують у своїй праці маленьку хитрість. Вони прив’язують ногу маленького слоненяти до стовбура дерева. І як би той не борсався, але зрушити дерево з місця чи позбутися мотузки він не може. Коли слон виростає і вже володіє величезною силою, вистачить прив’язати його тонким шнурком до тоненького деревця, щоб той нікуди не пішов. Слон виростає з чітким усвідомленням того, що дерево сильніше за нього. Отже, навіть таку велику тварину як слон можна позбавити сили звичайним маніпулюванням, зробити з найсильнішої тварини на суходолі смирну тварину, яка не знає, що таке бути вільним. Багато людей, на жаль, також не до кінця вміють цінувати той дар свободи, яким їх нагородив Господь. Неодноразово ставав свідком того, як люди використовували це велике свято, як можливість зробити хатню роботу, піти на поле чи порибалити. І справа не лише у радянському стилі думання, браку патріотичного виховання. На мою думку, це є проблемою віри і гріхом святотатства. Якщо стільки поколінь українців проливало свою кров за вільну Україну, якщо стільки наших дідів і прадідів благали у молитві Бога дарувати свободу нашій державі, якщо стільки славних синів і дочок України померли на чужині в засланні, не маючи змоги повернутися назад, то як ми сміємо нехтувати таким великим даром? Десь це перегукується із словами Євангелія від Матея з 13-ї глави “Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули”. Проблемою таких людей не просто є байдужість та черствість. Напевно, проблема криється набагато глибше. І це є брак вдячності Тому, хто назвав нас вільними, позбавив нас оков і здійснив мрію мільйонів українців. Сьогоднішній день, отже, має пряме богословське прочитання у контексті розуміння вдячності Богові і дотримання четвертої Божої заповіді.
Катехизм УГКЦ “Христос – Наша Пасха” навчає: “Батьківщина є для людини рідною землею, яка пов’язує її зі своїм народом та його культурою. Християнська мораль говорить про любов до Батьківщини як про чесноту патріотизму. Любов до батьківщини випливає із четвертої Божої заповіді: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній ти був на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20, 12)…Кожен християнин, змістом життя якого є любов до Бога та ближнього, покликаний глибоко любити свій народ, робити свій внесок у збереження і розвиток його культурної та духовної спадщини. Завданням кожного християнина є побудова й розвиток справжньої християнської культури, яка формує сумління, забезпечує духовне дозрівання людини та її розвиток” (968, 974)
Цінними сьогодні для нас є слова Мойсея нашої Церкви – митрополита Андрея Шептицького, які стосуються християнської чесноти патріотизму: “Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю! І не сміє накладати обов’язків, які противилися б вірі! Те, що виглядало б на патріотизм, а на ділі було би ненавистю, або противилося б вірі, не є справжнім патріотизмом.
Отже і ми, священики, є патріотами. І вміємо любити свій нарід ліпше ніж ті, що не вірять в цю нашу любов до народу. Бо любимо його працею і самопожертвуванням.
Любов полягає на ділах, а не на словах! Хто на своєму становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обов’язки, — той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить.
Тож; любіть своє, – тримайтеся свого і дбайте про своє, – але стережіться ненависти! Бо ненависть – то почування нехристиянське!”
Подякуймо ж Богові за все, що ми від Нього отримали. Ми тішилися, що безкровно здобули в 1991 році свою незалежність. Але правдою є те, що тоді мотузок з нас, як того слона, зняли, а ми і далі залишалися тупцюватися на місці. Щоб зрушити нас з місця, потрібно було щось неординарне. І Господь нам дав нове випробування, яке ми маємо з честю пройти. Сьогодні, як ніколи раніше ми чуємося єдині у своїх прагненнях. “В єдності сила народу” – слова, як імають стати лейтмотивом для кожного. Відкладімо чвари в соц.мережах через політичні вподобання, позбудьмося совкового синдрому “моя хата скраю” і почнімо Богу більше дякувати. “В мирі вийдім” сьогодні з нашого храму, щоб поширювати цей Божий Мир всім тим, хто поруч нас. Амінь!

Розкажіть про це

0