Проповідь на свято Вознесіння

З різних причин нас християн люди інших релігій можуть назвати диваками. Ми поклоняємось тому, хто помер як невдаха в очах сильних світу цього. Ми проповідуємо любов до тих, хто ненавидять нас. Ми віримо в реальну присутність нашого Бога у краплині вина і часточці хліба, а вперто не хочемо Його приймати до себе. І свята наші, мабуть виглядають для інших народів дивними. Навіщо почитати хрест, знаряддя муки того, кого ми вважаємо Богом і як взагалі можна собі уявити, щоб Бог дав себе розп’ясти! Ми святкуємо незрозуміле свято, коли молода дівчина погодилася статися матір’ю самого Бога! А пізніше ми ще й радісно святкуємо подію її смерті і віднайдення порожньої гробниці, де її було покладено. А як пояснити сьогоднішнє свято? Той, кого ми, християни називаємо Спасителем людства і своїм Господом відходить від апостолів, покидає їх, а ми це вважаємо одним з найбільш радісних та важливих свят у церковному році? Не так багато з тих, хто себе зараховують до християнського віровизнання можуть відповісти в Кого і навіщо вони вірують. Хоча християнство є найбільш поширеною релігією в світі, справжніх християн ніколи не було і не буде багато. Вони завжди будуть протиставлятися логіці світу та інших християн в лапках. Так було є і буде. І все таки, чому ми святкуємо і радіємо цього дня, коли відзначаємо подію Вознесіння, повернення від землі до Неба?

Свято Возесіння Господа нашого Ісуса Христа можна справедливо назвати святом Неба. Багато себе запитують, де є то Небо. Святий рівноапостольний Володимир чувся немов на небі тоді, коли вперше побачив у Константинополі відправу у візантійському обряді у храмі св. Софії. Священномученик о. Омелян Ковч зумів побачити і відчути небо у концтаборі Майданек, у затхлому і брудному бараці, наповненому нещасними людьми ріхних національностей. Хлопець, який кохає дівчину вважає небом кожне місце, коли поруч є його кохана. Небом для матері є є палата, у якій вона ніжно пригортає до грудей своє новонароджене маля. Небом для батька є кімната, у якій його дитина робить свої перші самостійні кроки, тягнучи руки до свого татуся і оглядаючись на маму. Небом для християнина є храм, коли він зустрічає там Господа, слухає Його в словах Євангелія, бачить Його у Євхаристії і людині, що стоїть зовсім поруч. Небом є земля, увінчана різнотрав’ям та квітами, на яку лягаєш собі і дивишся вверх, туди, де немов у зеркалі відбивається те інше небо. Небом є все, що через вінця переповнене любов’ю. Храм, місце терпіння, лавка, на якій сидять  закохані, родина, молитва і багато іншого, яке виводить нас з оков буденності та сумнівів. Бог є любов. Де є любов там є Бог. Де є Бог, там є Небо.

                Святі апостоли, які стояли на горі Оливній і дивилися на Христа, що возносився на небо, насправді бачили Бога, що входить у їхнє життя. Оте «не залишу вас сиротами» є не просто словами надії і запевнення Його присутності. Це є велика богословська правда про нас, як дітей божих. Всі ми, які щодня молимося молитву «Отче Наш», віримо в того самого Бога, який зник з наших очей, але не покинув наші серця. Ця радість, з якою апостоли поверталися до Єрусалиму після події Вознесіння, була особливою. Радість є плодом Духа Святого. Цікаво: до П’ятидесятниці ще залишалося 10 днів, а Дух Святий вже посітив учнів, дарувавши їм свої плоди, серед яких і радість. Перебуваючи разом на молитві в очікуванні Утішителя, Христові апостоли і ми з вами переживаємо дуже особливий час. Цей час повинен дарувати нам відчуття особливої присутності Бога в нашому житті і водночас приготовляє до надприродної дії Святого Духа. Немов то дерево, яке віджило після зимового часу, покривається бруньками та зеленню, а відтак починає цвісти і давати плоди, так і кожен член Церкви Христової після Великого Посту, приходить до життя з Воскреслим Ісусом і розпочинає розквітати і зрощувати плоди зі свого життя завдяки святу П’ятидесятниці. Чекаймо з нетерпінням на Того, чиєю силою ми станемо здатні вповні назватися членом Церкви. Зробімо місце для Того, хто бажає увійти до нашого життя, замешкати в нас та зробити Собі житло. Будьмо готові почати говорити мовою, яку кожен зможе зрозуміти, мовою любові. І разом того дня закличмо «Царю небесний, Утішителю Душе істини…»

Блог о. Олега Кобеля 

Розкажіть про це

0