Роздуми над євангельським уривком Неділі Православ’я

Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.»  А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса Йосифового сина, з Назарету.»  Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.»  Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.»  Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів.»  Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.»  І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»  Ів.1, 43-51
Людині властиво помилятись. Діалогу Ісуса з Натанаїлом передує інший діалог – Натанаїла з Филипом, який ніби собі приписує заслугу із віднайдення Месії, про якого пророкували пророки. Уважний читач помітить, що це насправді Ісус «знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» Людині властиво приписувати собі те, що насправді їй не належить. Ініціатива з «віднайдення» завжди є на стороні Бог, як інколи  ми кажемо між собою, «м’яч на його полі». Він є тим пастирем, що залишає тих дев’яносто девять овець, щоб знайти одну, яка заблукала.

Справедливості ради, треба сказати, що інколи люди також можуть допомогти іншим віднайти Ісуса, використовуючи своєрідні «запрошення». І це природньо, кожному хочеться поділитися радістю від віднайдення чогось дуже важливого із іншими. Можна пригадати собі притчу про загублену драхму, яка описує жінку, що «знайшовши, закличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила.» Людині властивий скептицизм. Те, що для когось є чимось важливим, може нам здатися на перший погляд не вартим уваги. Нам важко прийняти рішення кудись рухатися, зважаючи не на власний, а на чужий досвід. Власний досвід, що включає в себе знання людей, речей місць, історії та багато іншого, може бути перешкодою для поступального руху, бо не дає об’єктивної картини дійсності. Тому деколи просто треба намагатися прийняти рішення, довіряючи досвіду іншого. Людині властиво хотіти особисто бачити те, про що вона почула від іншого.Саме тому, краса ікон і захоплення через красу храму є дуже потужним чинником, що дає перший досвід Божественного для людини, яка про Бога лише чула чи читала. Храм і богослужіння храму перевернули уявлення св. Володимира Великого про Бога і, без перебільшення, перевернули все життя великого князя, спрямувавши його дорогою святості.Людині властива цікавість. Натанаїлу стало цікаво, чому Христос звертається до нього як до особи, яку знає особисто. Ця природня цікавість дає поштовх до зацікавлення самим Христом і наближає до Нього. Досвід життя, який важко вкласти в рамки чогось щоденного і буденного в буквальному сенсі може змінювати наш світогляд і те, до чого ми мали недовіру чи насприйняття, стається сенсом життя. Людині властиво час від часу приймати глобальні рішення. Натанаїл це зробив, визнавши Христа Сином Божим та Царем Ізраїля. Це рішення він робить самостійно, без примусу чи залякування, а просто особисто поспілкувавшися із Спасителем. Якщо хтось з нас думає, що можна бути християнином, не спілкуючись з Христом особисто, наражається на небезпеку все життя прожити в ілюзорному світі, де існують побожні книжки, молитви, вервиці, прощі, пости, Святі Тайни і все решта, з чим ми любимо пов’язувати християнську віру. Але в тому ілюзорному світі немає місця Особі Божого Сина, що «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.» ( Ів. 1, 3.) Богові властиво говорити з людиною. Його слова є словами життя, правди, надії, і завжди багатообіцяючими. Чути Слово Боже тут на землі є передсмаком Божого Царства. Вірити тому Слову є можливістю осягнення святості життя. Сповнювати Слово Боже є покликанням християнина у світі. Бачити Слово Боже означає бачити над собою відкрите Небо, що приготоване кожному із нас.

Розкажіть про це

0