Проповідь на Неділю Сліпонародженого

Христос Воскрес!
Сьоднішня розповідь євангелиста Івана, подібно до уривку, що читався минулої неділі знову перенасичена різноманітними діалогами. Інші дійові особи, інше середовище, але той самий Христос, що виходить назустріч потребуючій Його уваги людині.
Всю євангельську розповідь можна було б розбити на кілька уривків, що слугували б як окремі розповіді, але суть оповідання євангелиста Івана якраз і зводиться до того, щоб показати як через прозріння тілесне, сліпонароджений чоловік дійшов до прозріння духовного, увірувавши в Ісуса Христа.
Погляньмо на негативних персонажів розповіді. Хто вони? Це люди, які в очах суспільства вважалися за взірець праведності, фарисеї. Люди, що апріорі вважалися ледь непомильними у справах віри і моралі. Їм, і лише їм „дано” було бачити те, що не добачають інші. „Ми знаємо – Той чоловік грішник”. Скільки у їхніх словах гордості і зневаги. Весь парадокс заключається в тому, що чоловік, сліпий зроду, неграмотний, виявився прозорливішим за тих, що мали здорові очі та напам̓ять знали закон і писання.
            В нашому житті трапляються ситуації, коли хотілося б на деякий час осліпнути. Коли тебе зраджує найближча тобі людина і ти це бачиш. Коли у тебе на очах переносить страждання син чи донька. Коли помічаєш лукавство політиків на вечірньому ток шоу, і тобі, як українцю за них соромно. Коли бачиш, як на  тротуарі лежить твій п̓яний тато. В такі хвилини хотілося б нічого того не бачити. Для тебе Христос каже „Доки Я у світі, Я світло світу”. Людина у Христі повинна сміливо приймати виклики і не завжди намагатися їм дати оцінку. Питання апостолів:”Хто згрішив, він чи батьки його?” вказує на те, наскільки людина спрощено дивиться на світ, дає свої оціночні судження, забуваючи, що Господь сказав:”Мої дороги, не є Ваші дороги”. Християнин – Це той, хто не боїться дивитися в очі проблемам, а сприймає їх як звичайну даність, яку може змінити хіба ревна молитва.
            В моєму житті трапився цікавий випадок під час Йорданських відвідин. Коли я увійшов до однієї квартири, на мене з претензіями накинулися двоє старших людей, чоловік і жінка. Я розгубився, коли почув від них таке питання: „Що ви за священик, якщо ви посвятили Йорданську воду, від якої ми осліпли?” Я їх бачив вперше у своєму житті. Тому я спочатку подумав, що ці двоє не при собі. Але вони показали воду, що зачерпнули біля церкви. Я попросив дозволу сісти і почав розпитувати про їхнє життя. Виявилося, що ці люди ніколи в життя не сповідалися, жили без церковного шлюбу, ніколи не ходили до церкви. Лише раз в році, щоб як вони твердили, мати здоров̓я, під вечір на Йордан набирали воду, якою вмивалися. Саме цього року, свята вода виявилася для них не так помічною. Кінець пригоди був дуже повчальний. Сповідь, церковне вінчання, Пресвята Євхаристія, як наслідок – духовне прозріння. Не можна замінити Святі Тайни святими речами. Лише Святі Тайни  зсередини запалюють в людині нетварне світло богопізнання. Іх прообразом сталося грязиво, покладене Христом на очі сліпому, що сталося видимим знаком невидимої божої ласки. Сліпий, що не бачив, потребував для збільшення віри щось відчути. Хоча двоє єрихонських сліпців, маючи сильну віру та сподівання на Христа, не потребували навіть цього.
Кінець розповіді виходить поза рамки недільного уривку. Після поклону сліпця, Христос сказав фарисеям „На суд прийшов я в світ цей, щоб незрячі бачили, а ті що бачать сліпими стали”, на що фарисеї відреагували не вагаючись: „Невже і ми сліпі?” Ісус відповів їм: „Якби ви були сліпі, то не мали б гріха, але як ви говорите, що бачите, то і гріх ваш лишається на Вас”. Як багато такого роду фарисейства у нас. Коли мати бачить у ліжку своєї доньки сусідського хлопця, пояснення приходить дуже швидко: нічого страшного, такий сьогодні світ, краще на те не звертати уваги. Коли приходить сусід щось позичити, нове пояснення: як, можна зичити ввечері, перед великим святом, коли мала дитина в хаті? Ні вякому разі. Краще не звертати увагу на його прохання. І таких „не звертати увагу” маємо по кілька на кожен день. Проблема в тому, що Господь через сторінки Святого Письма навчає нас як увагу звертати, а не як не звертати. Звертати увагу на свого ближнього і на Господа Бога. Вміти побачити Бога у своєму ближньому – це “суперзір”, який можна випросити у Господа, завдяки якому будемо чутися у постійній присутності Ісуса.  Амінь

Розкажіть про це

0

Напишіть відгук