Проповідь на 17 неділю по Зісланні Святого Духа.

21 Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.” 23 Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.” 24 А він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.” 25 Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!” 26 Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.” 27 А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.” 28 Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години.
(Мт.15.21-28)
Слухаючи уривок недільного євангелія, напевно кожен, хто дійсно його слухав, відчув різні відчуття: від здивування до обурення. Дійсно, небагато знаємо євангельських текстів, де Ісус Христос розвінчує, часом, стереотипні уявлення про Нього. Стереотипом є те, що ми думаємо про Ісуса Христа, як про того, який тільки те і робив, що допомагав людям. Стереотипом є думати про Христа як про тиху та піддатливу особистість. Для когось це може бути відкриттям, але він мав свій характер і темперамент. Зрештою, він вповні був людиною. Пригадаймо гострі слова Ісуса: «О, роде невірний та розбещений, доки маю бути з вами!» А пригадаймо Його гнівливе осудження книжників та фарисеїв. Можна навіть сказати і це не буде єрессю, що Ісус мав непростий характер. „Є щось, що ми хотіли б почути:
Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому
страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився…Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли
почути ще в дитинстві. Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:
Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким з нашим псом”. Бруно Фереро „Троянда також щаслива”)
У євангельському читанні про уздоровлення дочки жінки хананейки, Ісус постає в образі людини, який був легко зрозумілим законовчителями та фарисеями, але цей «образ» є несприйнятним для нас. Відразу на думку спадають слова Господа, звернені до вибраного народу: «Бо ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої — то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої — за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Іс. 55:8-9). Логіка вчинків, які робив Ісус є зрозуміла до кінця лише Йому, адже лише Він знає кінцевий результат свого вчинку. Те, чим Бог і відрізняється від людини, що людина не може передбачити до кінця наслідків свого найневиннішого вчинку, а Бог, для якого немає часу – все знає.
Якщо ми будемо виходити з такої точки зору, нам стане зрозумілим, чого хотів досягти в остаточному випадку Ісус. Із просьбою, а радше мольбою про уздоровлення дочки до нього пришла жінка, що апріорі сприймала Його як ворога, а навіть окупанта. (Так ставилися всі хананейці до євреїв, що захопили їх землі). Христос своїм зверхнім виглядом доводить жінку до критичної межі. Так, вона назвала Ісуса Сином Давида, так, вона назвала Його Господом, але лише коли ця еволюція віри досягла свого апогею, Ісус Христос відповідає на її просьбу. Все це робилося у присутності чималої кількості людей. Для них усіх і для нас з вами жінка хананейка стається прикладом постійності у молитві, цілковитого підчинення себе Божій волі.
Якщо людина вступає в діалог з Богом, навіть якщо є щось, що нам неприємно про себе чути, це завжди закінчиться позитивно для нас самих. Ісусові мало було чути крик жінки. Йому було мало того, що учні просили: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.” Він чекав, щоб віра матері вийшла за кордони культурних, релігійних, історичних умовностей. Те, що поганські народи часто чули на свою адресу зневажливі прізвиська зі сторони євреїв, на зразок „пес”, „щеня” і т.п., було дуже поширеним явищем. Будьмо певні, що ніхто і не здивувався, коли Ісус називає хананейський народ щенятами. Але робив Він це зовсім з іншою метою, що ставили перед собою книжники і фарисеї. Його бажанням було не образити, а показати нам з вами межу, до якої ми маємо стриміти у збільшенні своєї віри. Жінка згідна сприйняти на свою адресу все, що про неї каже Ісус, щоб тільки отримати зцілення своєї дочки. Виникає справедливе запитання: а наскільки пішла далеко наша віра? За кого ми себе вважаємо? Чим ми можемо пожертвувати, щоб дозволити Богу втрутитися в наше життя?
На березі моря відпочивала сім’я, діти бавилися, будуючи замки на піску, чоловік щось розказував цікаве своїй дружині, всі раділи вихідному дню. Здавалося, ніхто і ніщо не могло порушити цю сімейну ідилію. Раптом, чиясь згорблена фігура показалася на горизонті. Берегом йшла стара жінка, вбрана в лахміття, її сиве нечесане волосся на всі сторони розвівав морський вітер. Мати дітей голосно покликала дітей до себе, пригорнула їх і сказала: «Бачите цю стару бабу-ягу, як будете нечемні, вона забере вас із собою!». Коли жінка порівнялася з родиною, приязно, наскільки могла, посміхнулися своїм беззубим ротом. У відповідь повна тиша і лише перелякані очі дітей та зневажливі окрики їх батьків: «Ану йди далі, чого стала!». Коли вони розказали про свою пригоду своїм знайомим, у яких ця родина відпочивала, вони їм розказали, що ця стара жінка присвятила все своє життя збиранню уламків скла на навколишніх пляжах, щоб часом хто з дітей не поранив ногу.
Як часто і ми у своєму житті сприймаємо когось за свого ворога, не довіряємо тій людині. А насправді, ця людина може зробити стільки добра, про яки ми і не здогадуємося.
Не робімо поспішних висновків про людей у житті! Амінь.

Розкажіть про це

0

Напишіть відгук