Про митаря і фарисея, чи фарисея і митаря?

Притча про митаря і фарисея є чудовою ілюстрацією наших відносин із Богом, ближнім і самими собою. Від самого початку, євангелист Лука конкретно вказує на тих, кому Христос адресує цю притчу: „Для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших” Лк. 9, 18.9). Не стосується це лише фарисеїв та законовчителів, але кожного, хто заспокоївся у духовному житті, хто каже собі „спочивай душе моя, бо натрудився, напостився, намолився, нікого не вбив, не вкрав, не чужоложив, як роблять інші.” Це одна з найпоширеніших помилок в духовному житті, хвалитися Богові тим, що він і так знає, замість того, щоб заглянути у себе, в темні кутки свого серця, і дозволити Богові пролити світло на нас, якими ми є насправді.
Хто-зна, можливо євангелист Лука сприйняв цю історію, як притчу, але немає ніяких підстав вважати, що вона була вимислом. Цілком ймовірно, що Той, що знає тайну кожного  людського серця, Ісус Христос міг стати свідком такої молитви у Єрусалимському храмі. Те, що для більшості закрите, особиста молитва, є для Бога чимось очевидним та явним. Більше того, сьогодні той же Христос, що „вчора, сьогодні і завтра є той самий” (Євр.13.8), бачить нас по-ішому, ніж сприймають нас наші ближні, такими, якими ми є насправді.
Два чоловіки зайшли до храму молитися, але молився один, а інший спотворив до невпізнання те, що називається молитвою. Один зайшов до храму за покликом серця, а інший за покликом свого „его”. Один молився до Бога, а інший молився до себе. Один себе вважав боржником перед Богом, а інший намагався зробити своїм боржником Бога. Один дякував Богові за те, що не такий як інший, а другий перепрошував Бога, що є гіршим від інших.
Хто з них отримав те, за чим прийшов до храму? Той хто знав, що є нічим супроти Бога, той, хто не дивився ні на кого, а „очей навіть звести до неба не міг”. Той, в храмі стояв найдальше, але до Бога найближче. В кінцевому рахунку кожен вийшов із храму із тим, за чим прийшов: митар отримав прощення, а фарисей вийшов із почуттям виконаного обов̓язку: нагадати Богові істину про самого себе, що є хорошою людиною. Митар отримав щось від Бога, а фарисей щось дав сам собі: відчуття самодостатності і вдоволення. Чому Господь обдаровує митаря, а фарисея „відпускає з порожніми руками” (Лк.1, 53), бо „серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 50). А якщо людина є вмістилищем серця гордого, то і стягаємо на себе, навіть і на молитві, осуд Божий.  Гордість є стіною між нами і Господом Богом, що не дає нам ані почути Бога, ані Богу обдарувати нас благодаттю.
Чому не називаємо цю притчу „Про фарисея і митаря”? Назва притчі „Про митаря і фарисея” перегукується з висновком Ісуса наприкінці розповіді: „Кожен, хто підноситься, – буде понижений, хто ж понижається, – той піднесеться”(Лк.18.14). І дійсно, більше місця у притчі дається фарисею, який дійсно мав що про себе сказати. Більше того, все сказане ним було правдою: і про піст, і про десятину. Більшість з нас, якщо і постять у середу і п̓ятницю, про десятину воліють якось не згадувати. Але все ж таки, у назві притчі першим стоїть митар, бо його піднесено через особисте приниження. Митар молився небагатослівно, але щиро. Він визнав себе грішником, а фарисей праведником. Не важливо що ти робиш, важливо ким ти є насправді. Це завжди найкраще оцінить Бог, а не людина.
Для всіх і кожного притча „Про митаря і фарисея” є практичним посібником того, як потрібно і як не треба молитися, що потрібно просити та за що дякувати. Окрім цього, вона навчає нас як потрібно каятися: відчуваючи неміч свою, а не ближнього. Фатальною помилкою у духовному житті є приписувати собі всі особисті заслуги і досягнення, знаючи, що „Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла” (1 Як. 1-17)
Тому, дивлячись на тих двох чоловіків у храмі віднайдімо себе, застановімся, чи ми часом не є подібні до фарисея, що знав, як і що треба робити, але через гордість та самозаспокоєння залишився ні з чим. Краще будьмо „митарями”, що роблячи щось зле, знаходять сили і бажання отримати прощення гріхів від того, кого зі скрушеним серцем називаємо Милостивим”.

Розкажіть про це

0

Напишіть відгук