Коментар на Євангеліє Свята Пятидесятниці

Свято, про останній день якого говориться в уривку, є Святом Кучок. Воно має в собі подібні риси, до наших Зелених Свят. Люди приходили до храму із віттям пальм та інших дерев, щоб з ними перебувати на молитвах, співу псалмів та символічному жертвування води із Силоамської Купелі на Божому жертовнику. Це було спогадуванням події, коли під час виходу з Єгипетської неволі, Господь дав вибраному народу воду в пустелі, виточивши її із скелі. Якраз в часі третього, найважливішого дня, коли мешканці Єрусалиму та гості свята 7 раз обходили навколо Єрусалимської Святині, Ісус голосно закричав: «Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, як каже Писання, ріки живої води потечуть з нутра його». Далі, вже сам Євангелист Іван пояснює, що ці слова Ісуса стосуються Духа Святого.
Месію, якого очікували ізраїльтяни часто порівнювали із скелею. Тому, це свято сталося чудовою нагодою, коли Христос на повний голос заявив про себе, як Месію, спричинивши велике замішання у народі. Хтось, побачив у ньому пророка, а хтось Месію-Христа, знайшлося багато й тих, які бачили простого мешканця Галилеї, що робить із себе казна-що. Тому-то і виник конфлікт, причиною якого стала особа Ісуса. І хоча було велике бажання схопити Ісуса, щоб заспокоїти натовп, але ніхто не наважувався цього зробити, зважаючи на те, як промовляв Ісус до народу. Його мова була іншою від тої, якою говорили до люду фарисеї та законовчителі. Це була мова людини, яка не просто знає Закон, але Того, хто є „джерелом води живої”. Закон покликаний був статися живою водою, через яку зрощуються плоди любові і віри, а стався «сурогатом», «підробкою» Волі Божої. Це помічав кожен, хто порівнював Ісуса і фарисеїв. Відразу ставало зрозуміло, хто є джерелом «живої», а хто «мертвої» води. Первосвященики та фарисеї знайшли лише один «аргумент», що Ісус неправдомовець: ніхто з фарисеїв не увірував у нього. Немає жодних інших аргументів окрім цього.


Свято Кучок, яке має відношення до подій виходу з рабської неволі є чудовим фоном, на якому видно іншу рабську неволю, Старозавітній Закон. Подібно, як ізраїльський народ, перші роки і десятиліття в Єгипті втішався повагою фараона і мешканців Єгипту, так і Закон був світлом для народу, його визволенням не так вже й довго. Ті, хто були гостями у Єгипті, а з бігом часу сталися рабами єгиптян, сталися синами Бога через Завіт із Ним. Але залишатися сином було надто мілко для тих, хто знали Закон. З часом, верхівка народу, як ми кажемо «еліта», почала приміряти на себе роль Бога, надаючи безліч безглуздих приписів до Закону. Вони всіляко вихвалялися своїм становищем, вважаючи простих людей нікчемами. Непомітно для себе, вони затратили цей синівський образ і стали рабами Закону, в якому не знайшлося місця для Бога і ближнього. Прийшла суперечність, яку ми ілюструємо словами «дух» та «буква» Закону. Того Духа прогнали, залишивши лише «букву».
З приходом Ісуса, Старозавітній Закон не знищується. Але той Дух, якого «прогнали» із Закону, промовляв через Ісуса. А після Його страстей, коли з Нього, як із скелі в пустелі витече кров і вода на хресті, Той же Дух промовлятиме через апостолів після П’ятидесятниці.
Часом нас може збивати з пантелику різка радикальність Ісуса. Він хоче бути і джерелом живої води для людини, і дорогою, по якій людина має завжди йти і нікуди не звертати. Євангельський уривок тут закінчується ще одним подібним твердженням. Він називає себе світлом для світу, і кожен, хто йде за ним, матиме своє світло і не перебуватиме в темряві. Для старозавітнього єврея «світлом для стежок його» був Закон. Бог показав Закон людині, щоб людина йшла за Ним, а не за Законом.Це щось нагадує те, якби ми йшли вночі за людиною по вузькій стежці. Людина, що йде перед нами несе світильник. Питання в тому, чи ми йдемо за людиною, чи за світильником. Є велика спокуса покластися на світильник, а не на того, який знає дорогу. Того, хто несе, майже не видно, зате вся увага звернена на світильник. Він здається «рятівником» у дорозі до Царства Божого. Законовчителі відібрали світильник Закону у Бога, щоб йти за світлом і пішли манівцями. Тому Ісус закликає йти за Ним, сам стаючи світлом для світу. Через Духа Святого ми маємо постійний контакт із Тим, що веде нас дорогою спасіння до свого Отчого дому.

Розкажіть про це

0

Напишіть відгук