Проповідь на П’яту неділю Великого посту

Сьогодні в останній раз на Утренній співаємо «Покаяння двері відчини нам Життєдавче». П’ята неділя Великого посту згадує пам’ять преподобної Марії Єгипетської, жінка яка свої молоді роки провела в розпусті , а згодом зрозумівши спосіб свого життя, своє моральне падіння, залишила світ і пішла в пустиню. Там багато років перебуваючи в пустині змагалась зі своїм тілом та боролося за збільшення чеснот. Господь винагородив таку працю преподобної увінчавши її вінцем слави. Нині Церква в часі Великого Посту, показує нам приклад тієї простої жінки, яка спочатку перебувала в розпусті, а потім навернувшись покаялась і стала зовсім іншою, а зараз ми знаємо її як святу.

Свята Церква звертає свій погляд на тих вірних, які не відважуються приступити до святої тайни сповіді, або через велику кількість гріхів, або через глибину свого падіння. Людина роками не сповідається, живе в тяжких гріхах. Нащо такі люди розраховують? На велике Боже милосердя? Тоді вони зловживають цим. Надмірна надія на Бога це в даному випадку є гріхом. Ми завжди повинні знати, що немає гріха в людини, який би Господь Бог не пробачив, окрім не розкаяного гріха. Дивлячись на все те, що відбувається в сучасному світі ми повинні задумуватись над тим, а скільки я зможу прожити?Скільки тих років визначив мені Господь? Напевно серед нас не знайдеться такого щоб запевнив мене в тому, що знає скільки Господь йому призначить,ніхто не відважиться такого зробити, бо розуміє, що це все є справа тільки нашого розуму. Це є не наше, це виключно справа Господня : комі і скільки призначити, а від так потрібно нам слухати науку Церкви.

Приклад преподобної Марії Єгипетської та благорозумного розбійника, що висів на хресті поруч з Спасителем на Голгофі, свідчить нам, що Господь чекає на наше покаяння.

Євангельська розповідь показує нам Спасителя та Його учнів, яким Господь в третє звіщає про Свій намір піти в Єрусалим. Принагідно повідомляє про майбутні події, які мають статися з Ним. Зокрема Ісус говорить про Свої майбутні страждання та смерть.

В зв’язку з тим, що апостоли ще не мали тої повноти знань, яку отримали після П’ятидесятниці, Іван та Яків, брати Заведеєві, звертаються до Господа з цікавою пропозицією.«Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі.»Мк.10.37 Їхнє прохання виглядає нам як просте чи людське. Сидіти праворуч або ліворуч здається просте прохання, але Господь хоче з цієї нагоди дати науку і нам усім. Бачить Ісус, що вони не розуміють про що просять, а тому це їм пояснює. Євангеліст апостол Марко дальше нам не описує як Ісус переконує своїх апостолів, але це все для нас залишилось так би мовити за кадром. Решта десять апостолів обурились, таким проханням братів Заведеєвих. Ми усі зараз можливо теж десь там глибоко у серці подумали для чого вони так поступили, що їх до цього спонукало? Апостоли Іван та Яків постійно слухали науки Христа і вони завжди чули про Царство Боже, як в ньому буде людині добре. Тому це є природно, що два рідні брати просять про таку річ. В їхній уяві був своєрідний образ трапези навколо якої всі на відміну від європейських норм етикету всі присутні на трапезі лежали опираючись на одну руку іншою в той час пригощались зі столу. Такий образ Вічної Трапези вони собі уявляли, а що це буде не так,то вони й гадки не мали. Участь у такій трапезі для рідних братів була би великим досягненням. Господь Ісус Христос пояснює, що це не є в Його компетенції давати, а кому Отець Небесний це місце зарезервує. Престіл Його слави є Хрест на Голгофі. На цьому Хресті Він мав одного розбійника праворуч, а другого ліворуч. В очах Ісуса виглядає, що вони просять тої участі що мали два розбійники, яких розіп’яли з Ісусом. Тому Христос наголошує їм : «Не знаєте чого просите чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?”. Ті йому відповіли: “Можемо.” Ісус сказав їм: “Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь. Мк.10.38-39 Іван та Яків відповіли : «Можемо» , хоча напевно до кінця все ж таки не розуміли про що говорить Спаситель. Ісус не заперечив їм в цьому, на відміну, як колись зробив це Петрові, коли він запевняв про свою вірність та відданість Ісусу. На таке запевнення апостола Петра Господь дав йому науку, тобто попустив діяти спокусам, які Петро після ув’язнення Ісуса отримав.

Нам усім притаманне просити слави, посади, і т.д. і т.п., навіть в очах духовних осіб це є дуже звикле явище. Коли зводиться все до того, хто буде праворуч чи ліворуч. Ми не думаємо про майбутнє, а тільки про місце де будемо : з права чи з ліва.

Те що говорив Христос про чашу та хрещення апостоли в повні виконали. Яків став першим Єрусалимським єпископом і цілковито віддався служінню, за свою вірність Богові отримав переслідування, а згодом і страчення.

Господь кожну із нас дає можливість переконатися чи я справді можу це зробити, а тому ми щодня змагаючись доказуючи самим собі та Богові – нашу вірність. Що можемо зробити для Бога та ближнього. Святіший Отець Іван-Павло ІІ завжди підписувався : «Слуга слуг.» Бо перший не той хто в центрі, а той хто всім прислуговує, а в нас чомусь завжди навпаки. Господь показавши нам цей приклад, щоб розуміли служити є найважливіше. Тож і ми служімо щоб і ми колись отримали в майбутньому нагороду. «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох».Мк 10.45 .Амінь.

Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви

Розкажіть про це

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

About admin

http://olehko.blogspot.com/
This entry was posted in публікації. Bookmark the permalink.

Leave a Reply